Відновне правосуддя – це процес, під час якого всі сторони – учасники конкретного правопорушення зустрічаються для колективного вирішення питання, що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє.
| Attachment | Size |
|---|---|
| Alternatyvni vyznachennya.doc | 32.5 KB |
Відновне правосуддя зародилося, або точніше, відродилося у Європі та Північній Америці у сімдесяті роки двадцятого сторіччя. Втім, його розвиток базувався на вікових традиціях, що практикувалися у країнах Латинської Америки, Азії та першими народностями, що оселилися в Канаді та Новій Зеландії. Водночас істотний вплив на розвиток цього явища справило християнство, яке, власне, пізніше і визначило його практику.
Першу спробу застосування відновного правосуддя було зроблено в Канаді в 1974 році. Це стало результатом зусиль християнської групи менонітів, які були спрямовані на поширення практики християнських цінностей у системі кримінального правосуддя та використання добровольців з числа членів громади. Офіцер служби пробації, який був менонітом, запропонував судді у справі вандалізму, скоєного двома молодими правопорушниками, щоб вони зустрілися з 22 потерпілими і обговорили можливості щодо того, як відшкодувати скоєну шкоду. Суддя підтримав такий підхід, і в рамках наказу про пробацію два правопорушники зустрілися з основною групою потерпілих і погодилися яким чином компенсувати їхні втрати.
В подальшому результатом перших успіхів використання цього підходу стала організація у 1975 у містечку Китченері, Онтраріо «Проекту з примирення між потерпілими та правопорушниками» з метою поширення цієї практики систематично, зокрема у справах, що стосуються замаху та нанесення шкоди у випадках майнових злочинів. Потерпілі та правопорушники отримали можливість зустрітися один з одним, відновити стосунки та досягати примирення. Водночас, були і випадки, коли примирення просто не вдавалося. В подальшому було створено програми медіації між потерплими та правопорушниками, які здебільшого були спрямовані на сам процес медіації, а не на примирення. Такі ініціативи поширилися в Канаді та США. У Європі програми відновного правосуддя почали впроваджувати на початку вісімдесятих років у Норвегії та Австрії. Втім, таке впровадження відбувалося без зв’язку з програмами, що використовувалися у Північній Америці. Водночас, саме північно-американські програми істотно вплинули на розвиток відновного правосуддя в Англії та Уельсі.
На даний час понад 80 країн в усьому світі використовують одну із форм відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю; фактичне їх число ймовірно наближається до 100.
Концепція відновного правосуддя (філософія та практика) розвивалася на основі стародавньої практики розв’язання конфліктів у племенах різних народів, а також християнських цінностях та традиціях.
Найбільш поширені форми відновного правосуддя є:
Суть медіації (від англ. мediation – посередництво) полягає в організації зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора.
Медіатори - не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів - допомогти сторонам дійти порозуміння.
Потерпілий має право ставити усі хвилюючі питання, він може виказати свої почуття та дати зрозуміти злочинцю, що він пережив внаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, потерпілий має можливість зрозуміти, що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпілий зустрічається безпосередньо з винною особою, його пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. Одночасно злочинці мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину з перших рук, що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, злочинцям надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, виказати розкаяння і просити вибачення.
Існують кілька видів медіації: пряма медіація, яка означає безпосередню зустріч сторін, та непряма (або «човникова медіація»), коли медіатори передають інформацію від однієї сторони до іншої.
Медіація між потерпілими та правопорушниками є найпоширенішою формою відновного правосуддя у Європі.
З усіх форм відновного правосуддя практика кіл примирення (або кіл правосуддя), яка базується на досвіді перших народностей, що поселилися в Канаді, мабуть охоплює найбільшу кількість учасників відновного правосуддя. Це пов’язане з тим, що вона передбачає можливість запросити будь-якого члена громади до участі в процесі. Учасники сідають так, щоб створити коло, і обговорення спрямовується в напрямку годинникової стрілки від однієї особи до іншої, доки учасники дискусії не прийдуть до рішення.
Моделі відновного правосуддя «кола» розвивалися в таких двох загальних напрямках: парадигма зцілення (кола зцілення), для того, щоб урегулювати певну ситуацію та парадигма спільного правосуддя (кола примирення), які обмежуються наданням рекомендації судовим органам щодо вирішення конкретної справи. В рамках кіл примирення відбуваються аналогічні за суттю до кіл зцілення структурні процеси, і в залежності від мети запрошені учасники та їхня роль може змінюватися.
В колах зцілення основну увагу зосереджено на конкретній проблемі, що турбує усіх учасників процесу, і рідко передбачається участь професійних юристів, хоча можуть залучатися професійні консультанти. Такі кола були започатковані як програми реагування на інцест та зґвалтування, і спрямовані не лише на залагодження інтимних зв’язків, але й на відновлення зруйнованої людської гідності, та на вирішення соціальних проблем, які призвели до процвітання насильства. На відміну від кіл зцілення, кола примирення передбачають участь професійних працівників правоохоронних органів (суддів, адвокатів, офіцерів поліції і т.д.), а також потерпілих, правопорушника, їхніх сімей та всіх, хто може їх підтримати, і використовують традицію ритуалу кола, для того щоб зцілити учасників процесу, що виявилися під впливом злочину та уникнути його повторного скоєння в майбутньому. Такий процес, що відбувається під егідою громади у співпраці з системою кримінального судочинства, спрямований на встановлення консенсусу щодо плану винесення вироку, який відповідає інтересам усіх задіяних сторін.
Сімейні конференції / сімейні наради
Конференція між потерпілими та правопорушниками досить часто використовується у справах неповнолітніх злочинців і за суттю аналогічна до медіації між потерпілими та правопорушниками. Однак на таких конференціях передбачається присутність більшої кількості осіб: запрошуються члени сім’ї та родичі неповнолітнього, а також інші особи, що перебувають у хороших стосунках з правопорушником, якими можуть бути вчитель чи керівник спортклубу, друг сім’ї, сусід тощо. На конференцію також запрошують потерпілого та особу, яка може його підтримати, чи інших осіб, яких торкнувся злочин. Усі учасники конференції за допомогою медіатора (або фасилітатора) можуть особисто висловити свої почуття щодо заподіяної їм шкоди та наслідків такої неналежної поведінки.
Сімейні конференції - це особливий вид конференцій, започаткований у Новій Зеландії під впливом філософії Маорі. Він передбачає зустрічі сімей правопорушника та потерпілого, втім до зустрічей також долучаються професіонали служб, що працюють з правопорушником. Згідно з філософією Маорі, прийнята на Заході практика, коли обвинувачуваний змушений один предстати перед судом без родинної підтримки, є варварством. Філософія Маорі відхиляє західні поняття особистої провини на користь колективного відчуття «сорому» та «відновлення рівноваги» або «зцілення». За цією філософією сором полягає у тому, що людина може підвести, знеславити свою громаду; адже сором падає на всю громаду, а не на окрему особу. Для Маорі є зрозумілим, що сором веде до реінтеграціїї, в той час як західна вина сприяє само руйнації. Основна відмінність між сімейними конференціями та медіацією між потерпілими і правопорушниками полягає у тому, що в першому випадку планується виділення приватного часу, тобто, коли правопорушник разом зі своєю сім’єю повинен спланувати та розробити стратегію щодо його дій та спосіб залагодження заподіяної потерпілому шкоди.
Одним з різновидів сімейних конференцій є метод Вагга Вагга, започаткований в Південній Австралії і потім адаптований в Англії. Відмінна ознака цієї конференції полягає у тому, що її процес координує спеціально підготовлений і одягнений у форму офіцер поліції, і основну увагу зосереджено на відшкодуванні збитків (шкоди), що стали результатом скоєного злочину. Втім, по суті це є медіація між потерпілими і правопорушниками за участі більшої кількості осіб ніж під час звичайної медіації.
Відповідно до національного законодавства різних країн, існують дві основні моделі відновного правосуддя. Саме вони визначають на якому етапі кримінального судочинства використовуються програми відновного правосуддя - медіація між потерпілими та правопорушниками, конференції та кола примирення.
На основі «Основних принципів використання відновного правосуддя у кримінальних справах», прийнятих ООН, програми відновного правосуддя можуть використовуватися на будь-якому етапі кримінального судочинства у відповідності до національного законодавства. Втім, законодавства різних країн мають свої відмінності, а тому відновне правосуддя може використовуватися як альтернатива, або ж як істотний компонент кримінального судочинства. Це обумовлюється різницею у законодавстві, системі кримінального судочинства, зокрема, різницею між англосаксонською системою та континентальною системою, повноваженнями поліції, прокурорів, суддів та загальним рівнем впровадження відновного правосуддя у певній країні. Хоча чимало програм можна впроваджувати на будь-якій стадії судочинства, є деякі програми, впровадження яких передбачає дискреційне повноваження поліції чи прокурорів або ж відбувається після винесення вироку.
Програма відновного правосуддя як альтернатива кримінальному судочинству («альтернативна модель») застосовується, коли поліція, прокурор чи суддя передають справу на примирення ще на досудовому етапі, або коли суддя передає справу до початку судового розгляду. Але ж альтернативною вона є завдяки тому, що у цієї моделі насправді учасникам кримінальної ситуації та громаді надані повноваження для реального прийняття рішення по своєї справі! Тобто на програму відновного правосуддя покладено завдання організувати відновний процес, спрямований на досягнення відновного результату. Офіційна система правосуддя продовжить вирішувати справу лише у тому випадку коли відновний процес не спрацює.
Серед країн, що впроваджують практику відновного правосуддя, найбільш комплексну та «справжню» альтернативну модель було розроблено у Новій Зеландії. Саме там цю модель використовують для всіх кримінальних справ за участі неповнолітніх, за виключенням справ вбивства. У листопаді 1989 року у Новій Зеландії було прийнято закон «Про дітей, молодих осіб та їхні сім’ї», який власне у запровадив практику сімейних конференцій у систему кримінальної юстиції цієї країни. У цьому законі наголошується на тому, що судовий розгляд справ як цивільних, так і кримінальних - це вже останній засіб вирішення питання. Закон спонукає до прийняття рішень в рамках громади, зауважуючи при цьому, що основна відповідальність за своїх дітей та молодих осіб лежить на сім’ї. У відповідності до цього закону жоден суд не має права прийняти рішення по справі без проведення сімейної конференції.
Приблизно 80-85% справ вирішуються шляхом винесення поліцією офіційного попередження або неофіційного застереження, яке передбачає виконання громадських робіт або відшкодування шкоди. Більшість справ вирішуються шляхом проведення сімейних конференцій. Справи передаються до суду лише у тих випадках, коли не вдається досягти угоди, або коли після вчинення злочину передбачається взяття під варту.
Чисто альтернативної моделі відновного правосуддя у тому вигляді, як її використовують у Новій Зеландії у Європі не існує. Водночас, в таких європейських країнах як Фінляндія та Норвегія поліція може направляти справи до служби медіації. У Бельгії в період з 1996 по 1998 роки у восьми фламандських містах та містечках та двох районах Брюссельського регіону було започатковано проект з медіації за тісної співпраці з поліцейськими дільницями. Спільна ознака цих програм полягає в тому, що вони здебільшого передбачають роботу з випадками нетяжких майнових злочинів та насильницьких злочинів з чітко визначеною матеріальною шкодою. Медіація відбувається невдовзі після скоєння злочину, коли справа ще знаходиться в поліції, та до передачі матеріалів справи у прокуратуру. В більшості таких випадків медіатор діє як службовець місцевої влади або деколи є частиною поліцейської дільниці.
В більшості європейських країн, де існує дискреційне провадження, прокурори є основним джерелом передачі справ на медіацію. У Англії та Уельсі у 2003 році було прийнято закон «Про кримінальну юстицію», який наділив Королівську службу прокуратури, а не поліцію, повноваженням нести відповідальність за визначення обвинувачення. Також, згідно з цим законом, прокурор як сторона обвинувачення у разі, якщо злочин було вчинено вперше, може розглянути можливість застосування альтернативи переслідуванню у вигляді винесення умовного попередження по справах повнолітніх правопорушників.
У Німеччині кримінальне законодавство дозволяє прокуророві припинити розгляд справи у випадках незначних злочинів та застосувати певні заходи, зокрема виплату компенсації або виконання робіт на користь громади.
В юрисдикціях, де прокурори не наділені повноваженням закривати кримінальну справу, це можуть зробити судді. В Італії, наприклад, суддя може сприяти проведенню медіації між неповнолітнім правопорушником та потерпілим і у випадку її успішного завершення, може видати наказ, яким призначається пробація і відкладається судовий розгляд.
У багатьох країнах відновне правосуддя функціонує як істотний додаток до офіційної системи кримінального судочинства, а не як альтернатива покаранню. Програми відновного правосуддя проводяться паралельно з кримінальним переслідуванням, під час призначення покарання або після призначення покарання.
Паралельно з кримінальним переслідуванням
У деяких країнах програми відновного правосуддя розвивалися паралельно з процесом кримінального переслідування. Прикладом такої моделі є бельгійська програма «Медіація для відшкодування шкоди» (Mediation Redress), яку було започатковано у Льовені, а потім впроваджено на національному рівні. Сам процес медіації відбувається окремо від судової системи, однак за тісної співпраці зі службою державного прокурора. Програма спрямована на розгляд справ за участі дорослих правопорушників та справ певного ступеню серйозності. До розгляду беруться лише справи, по яким прокурор уже прийняв рішення розпочати переслідування. Коли в процесі медіації укладається письмова угода, то її текст додається до матеріалів справи, і таким чином може вплинути на подальший процес винесення вироку державним прокурором або суддею. Одна з цілей медіації для відшкодування шкоди полягає в тому, щоб оцінити вплив медіації на процес прийняття рішень судовою системою та з’ясувати, в якій мірі система кримінального правосуддя сприймає репарацію як одне із своїх основних завдань.
Під час призначення покарання
На відміну від країн з континентальною системою права, у англо-саксонській системі засудження та винесення вироку являють собою дві окремі стадії кримінального судочинства. Після засудження (визнання особи винною) у багатьох випадках суд оголошує перерву приблизно на три тижні. Це робиться для того, щоб надати можливість службі пробації підготувати свій звіт і саме в цей період може здійснюватися спроба використати медіацію, інформація про результати якої також додається в звіті до суду.
У Англії та Уельсі суд може відкласти винесення вироку максимум на шість місяців задля того, аби з’ясувати чи правопорушник відшкодовує, або принаймні почав відшкодовувати заподіяну шкоду. Вирок не виносять до кінця періоду відстрочки, в очікуванні на те, що вирок не передбачатиме ув’язнення підсудного.
Після призначення покарання
У деяких країнах світу таких як Бельгія, Великобританія, Нідерланди та США уже почали запроваджувати відновне правосуддя у тюрмах.
Даніель Ван Несс наводить кілька причин для впровадження відновних процесів у тюрмах. По-перше, за допомогою процесу медіації ув’язнені починають розуміти та співчувати жертві. Це може відбуватися шляхом проведення зустрічей груп ув’язнених з сурогатним жертвами (тобто, жертвами злочинів, скоєних іншими правопорушниками). В рамках інших програм, правопорушники отримують можливість зустрітися з жертвами їхніх власних злочинів, з родичами, що відмовилися від них, та з громадами, що налаштовані до них по-ворожому. У штаті Техас на прохання жертв було підготовлено програму, яка сприяє проведенню зустрічей між жертвами злочинів, або тим кому вдалося вижити після скоєння злочинів, з їхніми кривдниками. Більшість з тамтешніх правопорушників отримали вирок, що передбачає велику кількість років ув’язнення. Деякі очікують на смертну кару. Програма не впливає на тривалість ув’язнення злочинців. Тим не менше, думка жертв надзвичайно важлива при проведенні слухань щодо можливості дострокового звільнення ув’язненого або можливість умовного ув’язнення засудженого, і деякі з жертв після того, як зустрілися зі своїми кривдниками, прийняли рішення не оскаржувати рішення про дострокове або умовне дострокове звільнення засуджених.
Бельгія має значний досвід з використання відновного правосуддя в тюрмах . На сьогодні, у кожній фламандській тюрмі працює радник з питань відновного правосуддя, який регулярно проводить зустрічі із засудженими для того, щоб обговорити питання, що стосуються скоєного ними злочину, його наслідків та почуття жертви. Радники з питань відновного правосуддя допомагють уже в ув’язненні впроваджувати програми відновного правосуддя для потерпілих та злочинців, а також вирішувати конфлікти, що виникають між засудженими. З огляду на той факт, що впроваджувані в тюрмах програми відновного правосуддя зазвичай стосуються дуже тяжких злочинів, таких як розбій або вбивство, впровадження программ відновного правосуддя у тюрмах вимагє ретельної та тривалої підготовки сторін для процессу медіації, а також високого рівня психологічної підтримки.
З усіх форм відновного правосуддя практика кіл примирення (або кіл правосуддя), яка базується на досвіді перших народностей, що поселилися в Канаді, мабуть охоплює найбільшу кількість учасників відновного правосуддя. Це пов’язане з тим, що вона передбачає можливість запросити будь-якого члена громади до участі в процесі. Учасники сідають так, щоб створити коло, і обговорення спрямовується в напрямку годинникової стрілки від однієї особи до іншої, доки учасники дискусії не прийдуть до рішення. Моделі відновного правосуддя «кола» розвивалися в таких двох загальних напрямках: парадигма зцілення (кола зцілення), для того, щоб урегулювати певну ситуацію та парадигма спільного правосуддя (кола примирення), які обмежуються наданням рекомендації судовим органам щодо вирішення конкретної справи. В рамках кіл примирення відбуваються аналогічні за суттю до кіл зцілення структурні процеси, і в залежності від мети запрошені учасники та їхня роль може змінюватися. В колах зцілення основну увагу зосереджено на конкретній проблемі, що турбує усіх учасників процесу, і рідко передбачається участь професійних юристів, хоча можуть залучатися професійні консультанти. Такі кола були започатковані як програми реагування на інцест та зґвалтування, і спрямовані не лише на залагодження інтимних зв’язків, але й на відновлення зруйнованої людської гідності, та на вирішення соціальних проблем, які призвели до процвітання насильства. На відміну від кіл зцілення, кола примирення передбачають участь професійних працівників правоохоронних органів (суддів, адвокатів, офіцерів поліції і т.д.), а також потерпілих, правопорушника, їхніх сімей та всіх, хто може їх підтримати, і використовують традицію ритуалу кола, для того щоб зцілити учасників процесу, що виявилися під впливом злочину та уникнути його повторного скоєння в майбутньому. Такий процес, що відбувається під егідою громади у співпраці з системою кримінального судочинства, спрямований на встановлення консенсусу щодо плану винесення вироку, який відповідає інтересам усіх задіяних сторін.